Філософія вільного програмного забезпечення

  Термін «вільне програмне забезпечення» ввів Річард Столлман, засновник проекту GNU, для опису програмного забезпечення, котре можна безперешкодно використовувати, вивчати

та змінювати і котре може копіюватись та поширюватись у зміненій чи незміненій формі без будь-яких обмежень, з тим щоб наступний користувач також мав всі перелічені права[13].

   Вільне програмне забезпечення (англ. free software, software libre, чи libre software) —програмне забезпечення, яке надає користувачу  такі свободи як:

«Нульова свобода». Програму можна вільно використовувати з будь-якою метою. ·

«Перша свобода». Можна вивчати, як програма працює й адаптувати її для своїх цілей. Умовою цього є доступність вихідного коду програми. ·

«Друга свобода». Можна вільно поширювати копії програми. ·

«Третя свобода». Програму можна вільно покращувати і публікувати свою поліпшену версію – з тим, щоб принести користь всьому співтовариству. Умовою цієї третьої свободи є доступність вихідного тексту програми і можливість внесення до нього модифікацій і виправлень.

   Якщо хоча б однієї із цих свобод немає, програма не належить до вільного програмного забезпечення. Таким чином, якщо програма надається безкош­товно, це ще не означає, що програма є вільним програмним забезпеченням: існує ряд безкоштовних програмних продуктів, джерельний код яких не публікується, або на які існують обмеження використання чи розповсюдження. Такі програми не є вільним програмним забезпеченням.

   При тому вільне програмне забезпечення не обов'язково мусить бути безкоштовним: копії можна розповсюджувати і за гроші, але не можна при тому заборонити безкоштовно копіювати програму далі чи обмежувати користувача в будь-якій зі свобод, зазначених вище.

   Оскільки кожен, хто має копію вільної програми, має право передавати її будь-кому безкоштовно, то найчастіше вільне програмне забезпечення є безкоштовним. Бізнесові моделі вільного програмного забезпечення базуються на додаткових послугах на кшталт технічної підтримки, навчанні, сертифікації чи інтеграції. Проте вільне програмне забезпечення забороняє бізнесові моделі, засновані на абсолютній відсутності будь-яких прав у користувача і вимозі оплачувати право використання програмного забезпечення.

   Щоб програмне забезпечення вважалось вільним, воно повинно поширюватись під однією з вільних ліцензій, котра закріплює за користувачем вищеописані права, та з вільнодоступними джерельними кодами. Найвідо­мішими з них є [9]:

1.     Загальна публічна ліцензія GNU (GNU General Public License)

2.     Менша загальна публічна ліценція GNU (GNU Lesser General Public License)

3.     Ліцензія BSD (BSD License)

4.     Публічна ліцензія Mozilla (MozillaPublicLicense)

5.     Ліцензія MIT (MIT License)

6.     Ліцензія Apache (ApacheLicense)

   У 50-70-х роках вільне програмного забезпечення було звичним явищем для користувачів. Воно запросто поширювалось користувачами, котрі мали доступ до комп'ютерів та фірмами-виробниками, котрі раділи, що люди пишуть програми, котрі роблять роботу з їхніми пристроями зручнішою.

   В 70-х — на початку 80-х років компанії почали обмежувати ці свободи, захищати розроблені програми «копірайтами» та поширювати лише бінарні коди програм, щоб ускладнити або унеможливити вивчення та модифікацію програм.

Логотип GNU

   У 1983 році Річард Столлман заснував проект GNU після того, як безпосередньо зіткнувся зі змінами у культурі користувачів та комп'ютерної індустрії в цілому. Розробка програмного забезпе­чення для операційної системи GNU розпочалась у січні 1984 року, а Фонд Вільного Програмного Забезпечення (англ. Free Software Foundation, FSF) був заснований у жовтні 2005 року. Він ввів визначення вільного програмного забезпе­чення та термін «copyleft» (буквально «авторське ліво») на противагу «copyright» («авторське право»)для позначення вільного програмного забезпечення[13].

   Вільне програмне забезпечення — це потужна міжнародна співпраця по написанню програм, які використовуються окремими людьми, великими організаціями та урядови­ми структурами. вільного програмного забез­печення має величезну вагу на ринку серверів та інтернет-служб, як, наприклад, веб-сервер Apache, СУБД MySQL та мова сценаріїв PHP. Повністю вільні комп'ютерні середовища доступні у вигляді величезних пакунків базових програм у складі дистрибутивів GNU/Лінукс та операційної системи FreeBSD. Розробники вільного програмного забезпечення також створили вільні версії практично всіх поширених програм, як от веб-оглядачі, офісні пакети та мультимедійні програвачі. Важливо також зауважити, що в багатьох випадках вільного програмного забезпечення для окремих робочих станцій чи домашніх користувачів — лише частина більших власниць­ких пакетів. Більшість вільного програмного забезпечення поширюється без­коштовно через інтернет або звичайними способами за символічну плату; проте це не є обов'язковою вимогою і будь-хто може продавати його за будь-яку ціну.

Символи "авторського права"
та "авторського ліва"

   Копілефт – це загальний метод зробити програму (або іншу роботу) вільною і вимагати, щоб всі наступні зміні та доповнені версії програми також залишалися вільними[14].

   Найпростіший спосіб зробити програму вільною – оголосити її громадсь­ким надбанням і відмовитися від авторських прав. Це дозволяє іншим поширювати програму і її поліпшення, якщо вони того бажають. Але це дозволяє також асоціальним людям зробити програму невільною. Вони можуть внести зміни, великі чи малі, і поширювати результат як невільний продукт. Одержавши програму в такий зміненій формі, люди втрачають свободу, яку їм спочатку давав автор – її забрав посередник.

   Авторське ліво створює стимул для програмістів доповнювати вільні програми. Такі важливі вільні програми, як компілятор GNU C ++, існують тільки з цієї причини [13].

Авторське ліво також допомагає програмістам, охочим вносити поліпшення в вільні програми, отримати дозвіл робити це. Такі програмісти нерідко працюють на організації, які роблять майже все можливе, щоб заробити побільше грошей. Може бути, програміст хоче передати суспільству свої зміни в програмі, а його наймач – звернути зміни в «невільний» програмний продукт.

   Щоб помістити програму під дію авторського ліва, на неї потрібно спершу заявити авторські права, а потім додати умови розповсюдження, які слугуватимуть юридичним документом, що дає кожному право застосовувати, поширювати і модифікувати текст програми або будь-яких похідних від неї програм, але тільки якщо умови розповсюдження незмінні. Таким чином, вихідний текст і ці свободи стають за законом нероздільні.

   Розробники «невільних» програм користуються авторським правом, щоб позбавити користувачів їх волі; розробни вільних програм – авторським правом, щоб їх свободу гарантувати.

   Копілефт — це спосіб застосування авторських прав на програму. Він не означає повної відмови від авторських прав; насправді така відмова зробила б копілефт неможливим[14].